МЕТА:     Познайомити учнів із творчістю поета-земляка

                 Володимира Миколайовича Сосюри.

                      Виховувати у них любов до рідного краю, до рідної землі,

                  до українського слова.

1. Співа моя душа, прозора і крилата,

Любові сповнена до всього і до всіх.

І кожного обнять я хочу, наче брата,

У райдузі пісень закоханих моїх.

2. Нехай цвітуть про тебе співи,

Тебе люблю без краю я,

                Мій край веселий і щасливий,

Вітчизно зоряна моя.

3 Вчитель. Шановні учні, гості, запрошені! Є на землі поети, пам’ять про яких живе вічно і надихає на творчі пошуки: вчить любити, вірити, творити. Таким був наш земляк поет Володимир Миколайович Сосюра. Зустріч з його поезією збагачує духовно, будить у кожній людині почуття любові до рідного краю, рідної землі, любові до людини. Я пропонує вам сьогодні поговорити про творчість поета-земляка, згадати його вірші.

4. Народився В.М.Сосюра 6 січня 1898 року у місті Дебальцеве Донецької області в бідній шахтарській сім’ї. Незабаром батьки переїхали до м. Лисичанська Луганської області. Сім’я жила в старій халупі- хворостянці з двома віконцями, закритими подушками і цеглинами. Початкову освіту Володя здобув у місцевій школі. Вчився на круглі п’ятірки, одержував похвальні грамоти, чим до сліз зворушував свого батька, якого любив більше всіх на світі

5. Чула до мистецтва мати поетова часто виливала свій біль і тугу в

    піснях. Батько його теж добре співав, а крім того вмів малювати і навіть

    пробував писати вірші. Цей нахил до мистецтва вони передали своїм

    дітям. З дитинства Володимир Сосюра не розлучався з книжкою

    Спочатку він захоплювався пригодницькими оповіданнями, а потім його

     душу заполонила поезія Пушкіна, Лермонтова, Шевченка, Франка.

6. Ще одинадцятирічним хлопчиком  Володя стає на трудовий шлях. У   

 вільні від шкільного навчання місяці він працює в майстерні содового

 заводу. А коли помер батько, йому довелося й зовсім залишити школу і

 заробляти на шматок хліба для всієї сім’ї, возити тачками щебінь,

  працювати коногоном на шахті. Це була сувора школа життя, яка

  зріднила  юного Сосюру з донецькими робітниками, вчила поважати 

  їх, ділити з ними горе і радість

 ( учні читають вірш «Я пам’ятаю у забої»)

7. В пошуках кращої долі сім’я Сосюри часто переїздила з мсця на

  місце. Так у  1908 році сім’я Сосюри переїхала до нашого міста, яке

  тоді мало назву Яма, і оселилася у Чорногорівці на теперішній вулиці

  Свердлова 32. (учень читає вірш «Я станцію Яма не можу забуть»)

8. Ось що згадує про ті роки друг поета, колишній вчитель

 Микола Опанасович Гришин: - Це були голодні роки. Ми з Володькою

  рвали траву лободу для борщу, ловили рибу на Бахмутці на саморобні

  вудочки, а за сільською кузнею читали маленькі книжки.

     Володька був майстром на різні витівки. Одному хлопчині давав

  замість барабану горщик з дірками, другого примусив використати

  чайник як трубу, а сам губами починав виводити мелодію. Це були

  незабутні концерти. Бігав Сосюра і в Званівку, Химівку – там жила

  його бабуся Віра Іванівна Сосюра. (учні читають вірші «Бабусю ти знову присниласт мені», «Верби над Бахмуткою»)

9. В ті роки у нашому місті діяло Кам’янське сільськогосподарське училище. Розташоване було воно на території КСП «Ямське». В цьому училищі у 1914 році вчився на агронома і Володимир Сосюра. Упродовж трьох років, до літа 1918 року, він успішно опанував загальноосвітні предмети, з усіх дисциплін у нього були високі оцінки. Сосюра любив музику, був постійним учасником музичного і хорового гуртків та захоплювався художньою літературою. 14 вересня 1915 року в 38-річному віці помирає батько поета. Піклування про сім’ю лягає на плечі Володимира. Несолодке життя штовхало його глибоко задумуватися над дійсністю. А далі була громадянська війна, навчання у Харківському університеті, потім у Харківському інституті народної освіти. Подальші роки були віддані літературній творчості.

10. Перші вірші поета друкувалися у 1917 році в Лисичанській газеті «Голос рабочего». Перша книжка віршів під назвою «Поезії» вийшла в 1921 році. Потім вийшла поема «Червона зима» і Сосюра стає одним із провідних поетів молодої української літератури.

(учні читають вірш «Любіть Україну»)

11. За книжки поезій В.М.Сосюрі присуджено у 1949 році Державну премію, а в 1963 – премію ім. Т.Г.Шевченка. Його творчу працю відзначено двома орденами Червоного прапора і Трудового червоного прапора. Хоча поет мешкав у Києві, він не уявляв життя без милої його серцю Донеччини, де пройшло незабутнє дитинство і юність. Про це свідчить ціла купа його поетичних творів. Поета справедливо називають співцем Донецького краю. (присутні слухають грамзапис вірша у виконанні  автора)

12. Бібліотекар. Володимир Сосюра любив свій рідний край. Все своє життя ніс в своєму серці ніжну любов до нашої землі, не забував жодного місця з нашого Сіверського краю.

   І, вдячні йому земляки, 6 січня 1971 року відкрили у пиміщенні школи №4, яка знаходилась неподалік від місця проживання родини поета, музей В.М.Сосюри. ініціаторами відкриття музею були друг дитинства поета Микола Опанасович Гришин і вчителька української мови та літератури Сіверської середньої школи №1 Ачкеєва Євдокія Яківна. Багатий матеріал був зібраний членами літературного гуртка, яким керувала Ачкеєва Є.Я. Луганський скульптор Овчаренко І.М. виготовив скульптурний портрет поета. Були записані спогади друзів дитинства – Семена Опанасовича Донцова, Григорія Петровича Сматченка, Василя Прокоповича Демського. На відкриття музею приїздило багато гостей, серед них відомі українські письменники Равлюк, Байдебура, Тесленко, Талалай.

   Але йшов час, значно зростала кількість експонатів і виникла потреба в розширенні музею. Взимку 1986 року музей було перенесено в Сіверську середню школу №1.  В музеї дуже багато цінних речей з періоду дитинства поета, шабля, з якою поет мандрував дорогами громадянської війни. Експонуються всі видання віршів В.М. Сосюри, які вийшли за його життя та після смерті.

Цікаво представлена експозиція про вшанування пам’яті Володимира Сосюри. Фотографії вулиць, що названі його іменем, Будинок культури ім.В.Сосюри у м.Лисичанську, лауреати щорічної премії ім.В.М.Сосюри, переможці змагання, трудівники колгоспу ім.Горького.

Цікава бібліотека музею. Це десятки дарованих книг від авторів, що побували в музеї: Платон Воронько, Павло Байдебура, Павло Загребельний, Микола Равлюк, Анатолій Кравченко. Серед експонатів твори старшокласників – переможців обласних та районних конкурсів шанувальників поезії нашого земляка.

  Я познайомлю вас з віршами нашої випускниці Малини Катерини. Вона теж написала вірш про Сосюру. (зачитує вірш)

  Поетична спадщина поета дуже багата. Тому читайте, знайомтеся із його творами. Може і серед вас з’являться нові поети, поети нового покоління.

 (учні виконують пісню «Рідне місто моє» місцевого поета і композитора Є.Кошуби)

 Підсумок свята.

Конкурс на кращого читця.